У червні творча родина вчителів-поетів приймає до себе молоду талановиту колегу, учительку української мови та літератури Одеського ліцею № 80 Дейнегу Наталю Анатоліївну.
Педагогічна спільнота міста знає Наталю Анатоліївну як активну цілеспрямовану філологиню, яка бере участь у професійних конкурсах, вебінарах, готує своїх учнів до предметних олімпіад, інтелектуальних змагань. Дуже приємно, що свій поетичний талант учителька передає своїм дітям, зокрема сину Максиму.
То ж знайомимо сьогодні читачів з поетичною родиною. Ось що вчителька розповіла про себе.
У професійному житті я — вчитель української мови та літератури, заступник директора з виховної роботи Одеського ліцею №80. Маю вищу категорію і звання «Старший учитель», сертифікований педагог та експерт із сертифікації педагогічних працівників. Головною своєю місією вважаю розвивати таланти у творчих учнів, плекаючи в їхніх серцях любов до рідного слова.
Моя любов до слова — не випадковість, адже я родом із Полтавщини. Це земля, яка подарувала світові плеяду видатних українських письменників. Схоже, цей особливий творчий та наставницький дух рідного краю назавжди закарбувався в моєму серці й тепер проростає в моїй праці. Але за усім цим професіоналізмом стоїть моя найголовніша і найважливіша роль у житті — я мама двох синів. Саме вони — мої крила, які піднімають мене з землі в моменти відчаю і зневіри.
Кажуть, що діти — це наше продовження. Проте, спостерігаючи за тим, як вони ростуть, я розумію: вони не просто продовжують наш рід, вони переймають найцінніше — здатність відчувати світ серцем і бачити красу в кожній деталі.
У нашій родині поезія відіграє велику роль. Коли я сама почала писати вірші, то знайшла в них можливість зафіксувати найтонші емоції та порухи душі. Це був мій особистий простір. Але справжнім дивом для мене — і як для мами, і як для філолога — стало те, що згодом цей потяг до творчості відчув і мій син Максим. Він також почав писати.
Тепер ми пишемо разом, і це створює між нами унікальний, невидимий духовний зв’язок. Бачити, як його сприйняття життя лягає на папір витонченими римами — це найбільша материнська гордість. Рядки Максима світяться дитячою чистотою, а мої — життєвим досвідом. Разом ми малюємо історію нашої родини, де слово передається у спадок.
Сьогодні ми хочемо поділитися частинкою нашого внутрішнього світу з вами. Нехай ці вірші стануть свідченням того, що поетичний дар — це жива нитка, яка єднає покоління.
Дякуємо нашій талановитій молодій колезі за активну життєву позицію, сміливу патріотичну думку, величезну культурно-просвітницьку роботу та плідну творчу діяльність. Дякуємо за виховання талановитих дітей – майбутнє України.
Бажаємо нових професійних та мистецьких досягнень, успіхів та поетичних злетів!