Огонь запеклих не пече!
На виконання наказу Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 25.11.2025 № 453 18 грудня 2025 рокуна базі Освітнього простору «GreadED» проведено міський етап ХХV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості в номінаціях «Література» та «Історія України та державотворення». Він проходив під гаслом «Огонь запеклих не пече!», що взято із поеми Тараса Шевченка «Гамалія».
У конкурсі взяли участь 62 учні 5-11 класів закладів загальної середньої освіти міста. Учасники присвятили свої роботи стійкості й незламності українського народу, його боротьбі за свободу й незалежність, взаємопідтримці та згуртованості у важкі часи випробувань, героїчним постатям сучасності та наслідування патріотичного духу Тараса Григоровича Шевченка.
Журі зазначило, що усі роботи проникнуті патріотизмом, гордістю за героїчне минуле та сьогодення України. Автори розкривають боротьбу українського народу за національну незалежність, самовідданість і відвагу військових, які стали на захист нашої держави проти російської агресії, засуджують війну, вірять у незламність рідного народу і його перемогу. Ось рядки із учнівських творів:
«Огонь запеклих не пече! Їх сила – справжня сталь.
Не візьмеш їх навіть мечем – душа в них, мов кришталь.
А нині наші воїни так само рвуться в бій.
Незламані, нескорені Боронять край лиш свій.
Огонь запеклих не пече! Тут істина проста:
Горить в серцях стальним мечем Свободи висота»
(Бардиш Анастасія, учениця 7 класу Одеського ліцею № 80).
«Вогонь запеклих не пече» – Він тільки шлях у серце осіяє.
Де тінь війни торкається плеча, Там мужність тихо силу набирає.
І кожен крок по спаленій землі лунає, наче клятва перед світом:
Ми вбережем свої поля й степи,Ми не дозволим волю знищить вітром.
І там, де вітер рве з плеча плащі, І небо блискавкою щільно б’є у груди,
Стоїть незламний, вільний серед тьми –
«Вогонь запеклих не пече», не палить люду!
(Орішич Софія, учениця 10 класу Одеського ліцею «Фонтанський»).
«… Для мене цей вогонь має ім’я – Корома Дмитро Костянтинович, мій татусь. Він не чекав слави та вдячності, просто не міг стояти осторонь, коли на нашу землю прийшов ворог. Пам’ятаю, як він сказав: «Не можна боятися, коли борешся за своє». Його слова звучали просто, але кожне мало вагу – вони були як обіцянка, як заклик жити й боротися, навіть коли страшно.
Він пішов добровольцем і не повернувся. Але його огонь не згас – він живе в мені. Це тихе світло веде, коли темно. Це тепло не дає опустити руки. Коли мені боляче чи страшно, я згадую його очі, у яких жила віра, і посмішку, уякій була сила. Він відмовлявся від усього зайвого, але ніколи – від любові. У його серці жила Україна.
…Огонь і справді запеклих не пече.
Він зігріває, веде й нагадує: навіть коли здається, що все втрачено, варто лише зберегти вогонь у серці – і темрява відступить.
Вогонь – це ми! Це Україна!
(Корома Аніта, учениця 7 класу Одеського ліцею № 4).
«Сьогодні кожен український воїн знає, за що вінвоює. Не за ідею, не за політиків – за конкретне майбутнє. За можливість повернутися додому, обійняти рідних, побудувати життя в мирній країні.
Неначе птахи чорні в гаї, Козацтво сміливе літає.
Ніхто на світі не втече! Огонь запеклих не пече.
Отже, ворог може знищити наші міста, може взяти в полон, вбити, може зруйнувати економіку. Але не можна знищити дух народу, який формувався століттями. Не можна зламати волю, що передається в генах. Шевченко написав «Гамалію» майже два століття тому. Але ця поема – про нас, сьогоднішніх. Різні століття – а ми незмінні. Живі, вільні – і з тим же духом, що був у нас, є та завжди буде»
( Довбишев Лев, учень 10 класу Одеського ліцею № 89).
«Наші герої… Вони не повернулися з бою, але це не означає, що перестали для нас існувати. Доки ми пам’ятаємо, вони з нами. Живуть у старому альбомі зі світлинами шкільних свят. У голосі мами, яка досі повторює «наші хлопці, наші захисники..», і усміхається крізь сльози. Вони у стінах нашої школи, у спогадах учителів, у гімні й хвилині мовчання, що звучить кожного ранку о 9.00.
…Я вірю, що прийде час – і напишеться велика Книга Пам’яті про усіх, хто в цій війні поліг за свободу України. Наші нащадки повинні знати, якою непомірною ціною здобувалось право українців на волю, власну державу, рідну мову. І поки ми дихаємо прохолодним повітрям кожного ранку – вони дихають разом із нами».
(Рудзько Лілія, учениця 10 класу Одеського ліцею № 67).
«Мрія – це наш найяскравіший огонь. Її неможливо загасити ні обстрілами, ні страхом, тому що вона народжується там, де немає доступу для темряви. І коли нарешті настане день, коли вже не буде чути сирен, коли діти знову вільно гратимуться на подвір’ях, коли на вулицях пролунає сміх, а не вибухи, ми згадаємо ці слова Шевченка, що були і є нашим дороговказом, були і є нашою формулою сили, були і є нашою внутрішньою опорою.
І тоді ми побачимо: вогонь, який колись хотів нас зламати, лише очистив нас. Він прибрав зайве, підкреслив важливе, загартував наше серце.
Він зробив нас такими, якими ми є: сильними, світлими, гідними своїх предків і своїх дітей.
Україна не дозволить болю знищити любов!
Україна вийде з цього вогню не спаленою, а оновленою!
БО
Ми народ, який вміє горіти так, щоб не згорати! »
(Трофимець Вероніка, учениця 9 класу Одеського ліцею «Надія»).
На підставі рішення журі міського етапу ХХV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості визначено переможців (наказ Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 19 грудня 2025 № 474), які нагороджені дипломами Департаменту освіти та науки Одеської міської ради.
Вітаємо переможців, бажаємо успіхів у наступних етапах конкурсу. Висловлюємо слова щирої подяки усім учасникам, їх керівникам та батькам, а Всеукраїнському конкурсу – життєстверджуючої ходи в майбутньому!
